Влітку цього
року я їздила з волонтерами у зону бойових дій, в
якій служить мій тато. Ця поїзда була запланована за місяць.
Мені подзвонив тато, запитав чи хочу я до нього приїхати. Я дуже зраділа пропозиції!
Цієї зустрічі я чекала цілий місяць, адже нарешті побачу свого
татка. Цікаво було як там, де це,
як наші захисники живуть, що
їдять... Ввечері,
перед днем поїздки сильно хвилювалась, тому не змогла
навіть заснути! Збиратись знадобилось раненько, бо відправлятись до Донецької
області треба о 4 годині ранку… Коли ми приїхали на місце зустрічі, там було багато дорослих, але я одразу з ними
познайомилась та вони мене підтримали. Я їхала разом з волонтерами, одна із них була Надія Мороз – дуже відповідальна жінка! Їхали ми туди
приблизно 5 годин. Коли прибули на місце я чекала тата у маршруці, дуже
хвилювалась...
Але через декілька хвилин, я почула, як мене покликали, виходжу з маршрутки і бачу
тата... Напевно, у цю хвилину я була найщасливішою! Ми одразу пішли до його
житла. У кімнатах був не євроремонт, чесно кажучи жити там неможливо! Вікна
побиті від пуль, стіни обідрані... В одній невеликій кімнаті мешкало 7 чоловік,
у цій же кімнаті знаходилась і маленька кухня. Їжу готували також бійці. Вони
куховарять самі, чергових назначають... Ввечері ми почали збиратись, я так не
хотіла їхати, але потрібно.
Я дуже люблю свого
батька! Мій тато – Герой! За час, поки він був в АТО, я подорослішала... Мрію, щоб
в Україні запанував мир! Спасибі моєму татові та всім українським
військовослужбовцям, які захищають нашу рідну землю!
Чабаненко Дар’я,
учениця 8-Б класу Запорізького
колегіуму «Елінт»
Фото: "Индустриальное Запорожье ПАНОРАМА", №32
